1.Обґрунтування необхідності програми
Повномасштабна війна різко збільшила потребу України у довгостроковій фізичній реабілітації, посттравматичному відновленні, психосоціальній підтримці та системних послугах із ментального здоров'я.
Держава вже створила окремі елементи майбутньої системи: Всеукраїнську програму ментального здоров'я «Ти як?», Координаційний центр з психічного здоров'я при Кабінеті Міністрів України, мережу Центрів життєстійкості, безоплатні послуги з ментального здоров'я в межах Програми медичних гарантій, а також інструменти Мінветеранів для психологічної допомоги ветеранам і членам їхніх сімей. Але ці інструменти поки що діють переважно по секторах і не зведені в єдину довгострокову систему маршруту людини – від гострої допомоги до реабілітації, рекреації, психосоціальної стабілізації та повернення до активного життя в громаді.
Нормативно-правова база України вже містить окремі елементи регулювання у відповідних сферах, зокрема закони України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», «Про реабілітацію у сфері охорони здоров'я», «Про психіатричну допомогу», «Про соціальні послуги», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також підзаконні акти Кабінету Міністрів України щодо Програми медичних гарантій, розвитку системи ментального здоров'я та соціальних послуг. Водночас ці нормативні акти регулюють окремі сегменти допомоги і не формують цілісної інтегрованої системи довгострокового відновлення людини.
Наразі відсутні:
- єдиний законодавчо визначений маршрут відновлення людини, який охоплює всі етапи – від лікування до соціальної інтеграції;
- уніфіковані міжвідомчі стандарти взаємодії між системами охорони здоров'я, соціального захисту, ветеранської політики та освіти;
- механізми фінансування довгострокового відновлення та постреабілітаційної підтримки;
- єдина система моніторингу результатів відновлення, включно з показниками соціальної стійкості та якості життя.
Водночас сучасна аналітика свідчить¹, що ключовим ресурсом відновлення є не лише державні сервіси, а й внутрішній потенціал громад, горизонтальні зв'язки та соціальний капітал. Тому програма має бути спрямована не тільки на надання допомоги, а й на розвиток соціальної стійкості – здатності населення та громад адаптуватися, відновлюватися і розвиватися в умовах тривалої кризи.
Крім того, виклики довготривалої війни формують нові потреби, які не повністю покриваються чинною політикою, зокрема:
- потребу у довгостроковому психосоціальному супроводі та підтримці сімей;
- масову потребу у відновленні довіри до соціальних інституцій та безпечного середовища;
- потребу у масштабних програмах реінтеграції ветеранів та постраждалих цивільних у життя громад;
- необхідність розвитку екосистем громад, дружніх до ветеранів і постраждалих;
- запит на інтеграцію рекреаційних, санаторно-курортних та природних ресурсів у систему відновлення;
- необхідність впровадження травмоінформованого підходу як стандарту у всіх секторах взаємодії з людиною.
Саме тому Україні потрібна окрема загальнодержавна програма, яка поєднає медичну, соціальну, ветеранську, освітню, санаторно-рекреаційну та громадську інфраструктуру в єдину мережу відновлення. Така програма має не дублювати чинні політики, а зшити їх між собою, визначити спільні правила координації, державні стандарти, порядок направлення, фінансування та моніторингу результатів.
Прийняття програми дозволить забезпечити нормативне та інституційне оформлення єдиної системи довгострокового відновлення людини, узгодити міжвідомчу взаємодію, створити підґрунтя для залучення міжнародних інвестицій та впровадити підхід, орієнтований не лише на лікування, а на відновлення, життєстійкість і розвиток людського потенціалу країни.
2.Проблема, яку має вирішити програма
Ключова проблема полягає в тому, що нинішня система допомоги є фрагментованою. МОЗ відповідає за медичну допомогу, НСЗУ – за закупівлю послуг, Мінветеранів – за окремі програми підтримки ветеранів, Мінсоцполітики – за психосоціальні та соціальні послуги в громадах, місцеве самоврядування – за інфраструктуру та частину сервісів на місцях. У результаті людина часто проходить не безперервний маршрут відновлення, а окремі несинхронізовані етапи допомоги.
Окремою системною проблемою є відсутність персоналізованого супроводу людини², що призводить до втрати людей між етапами допомоги та зниження ефективності відновлення.
Особливо відчутними є такі прогалини:
- відсутність єдиного державного контуру координації фізичної реабілітації, ментального здоров'я та рекреаційного відновлення³;
- недостатній розвиток довгострокової післялікарняної і постреабілітаційної підтримки;
- нерівномірна територіальна доступність послуг;
- недостатня інтеграція наявного санаторно-курортного й оздоровчо-рекреаційного ресурсу у державну систему відновлення;
- слабка зв'язка між державними програмами та потенційними донорськими інвестиціями в інфраструктуру та послуги;
- система психічного здоров'я в Україні характеризується розпорошеністю послуг та недостатньою інтеграцією між рівнями допомоги⁴;
- значна частина вразливого населення не завершує повний цикл отримання допомоги саме через відсутність координованого супроводу та навігації системою⁵.
Таким чином, наявна система не забезпечує безперервності, узгодженості та результативності процесу відновлення людини. Вона не дозволяє повною мірою використати вже наявні ресурси держави, громад та міжнародних партнерів, а також не відповідає сучасним підходам до інтегрованого, людиноцентричного та травмоінформованого відновлення.
3.Мета програми
Метою програми є створення в Україні єдиної національної системи довгострокового відновлення людини, яка забезпечує безперервний маршрут від медичної допомоги і фізичної реабілітації до психосоціальної підтримки, рекреації, відновлення ментального здоров'я, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя в громаді.
Програма також має на меті формування соціальної стійкості та посттравматичного зростання – здатності людини і громади не лише відновлюватися, а й розвиватися після пережитих криз.
4.Стратегічна ідея програми
Програма будується на принципі: «лікування – реабілітація – відновлення – життєстійкість – посттравматичне зростання – повернення до активного життя».
Її основа – не створення всього з нуля, а швидке збирання в єдину систему вже наявних державних і місцевих ресурсів:
- медичних закладів, які надають реабілітаційну допомогу в межах Програми медичних гарантій;
- центрів ментального здоров'я;
- послуг із ментального здоров'я на первинній ланці;
- Центрів життєстійкості в громадах;
- програм психологічної допомоги ветеранам;
- існуючих оздоровчо-рекреаційних територій та закладів;
- місцевих програм і проєктів громад та асоціацій громад.
5.Цільові групи програми
Програма має охопити не лише військових або ветеранів, а всі групи населення, постраждалі від війни, з окремими маршрутами:
- військовослужбовці та ветерани;
- члени сімей військових, ветеранів, загиблих і зниклих безвісти;
- цивільні, які зазнали травм, втрат, окупації, депортації або обстрілів;
- внутрішньо переміщені особи;
- діти та молодь, які пережили тривалий стрес війни;
- люди з інвалідністю та особи, які потребують тривалого відновлення;
- фахівці критичних служб – медики, рятувальники, педагоги, соціальні працівники;
- громади, які приймають велику кількість постраждалого населення.
6.Основні принципи програми
Міжвідомчість. Координація має здійснюватися не лише в межах однієї галузі, а через постійний спільний механізм уряду, де кожне міністерство виконує свою роль у єдиній системі.
Людиноцентричність. Система має будуватися не від повноважень відомств, а від потреб людини та її маршруту.
Безперервність. Допомога не завершується випискою зі стаціонару. Після медичної реабілітації має бути доступний етап довгострокового фізичного відновлення, психосоціального супроводу, рекреації та постреабілітаційної підтримки.
Територіальна доступність. Послуги мають бути доступні в громаді або через мережеву маршрутизацію між громадами, регіональними центрами та спеціалізованими хабами.
Швидкий запуск на базі готової інфраструктури. Програма має спиратися на регіони, де вже є санаторно-курортна, оздоровча та реабілітаційна база, а не чекати повного нового будівництва.
Травмоінформованість. Система має базуватися на принципах безпеки, передбачуваності, поваги до досвіду людини та недопущення повторної травматизації.
Екосистемність. Система розглядається як екосистема, що включає державу, громади, сім'ї, ветеранські спільноти та громадський сектор.
Опора на ресурси людини. Фокус – не лише на проблемах, а на сильних сторонах і потенціалі відновлення.
7.Архітектура програми
Пропонується чотирирівнева модель.
Перший рівень – громада. На рівні громади забезпечуються раннє виявлення потреб, скринінг, первинна психологічна підтримка, соціальний супровід, робота Центрів життєстійкості, направлення до сімейного лікаря, психіатра, психолога, реабілітаційної команди або спеціалізованого центру. Саме тут формується перший контакт системи з людиною.
На рівні громади впроваджується інститут кейс-менеджера / фахівця із супроводу, який забезпечує індивідуальний маршрут людини, координацію послуг та довгостроковий супровід. Також розвиваються групи взаємопідтримки, ветеранські простори та локальні спільноти як ключові носії соціальної стійкості.
Другий рівень – інтегрована медична та психосоціальна допомога. Сюди належать первинна медична допомога, амбулаторні послуги з ментального здоров'я, центри ментального здоров'я, стаціонарна й амбулаторна реабілітація, а також маршрути НСЗУ в межах Програми медичних гарантій.
Третій рівень – регіональні хаби довгострокового відновлення. Це спеціалізовані територіальні кластери, що поєднують реабілітаційні, санаторно-курортні, рекреаційні, психотерапевтичні та соціально-адаптаційні послуги. Саме на цьому рівні мають працювати моделі тривалішого перебування, відновлювальних програм, сімейних програм підтримки, програм для ветеранів, цивільних постраждалих, ВПО та дітей.
Четвертий рівень – національна координація, стандарти і фінансування. Національний рівень забезпечує стандарти, електронну маршрутизацію, єдині критерії якості, фінансові механізми та донорську координацію.
8.Ролі ключових відомств
Кабінет Міністрів України / Координаційний центр з психічного здоров'я. Мають забезпечити загальну рамку програми, міжвідомчу координацію, затвердження спільних показників, щорічний план дій і донорську координацію.
МОЗ України. Відповідає за медичну складову: стандарти реабілітації, психіатричної допомоги, розвиток центрів ментального здоров'я, клінічні маршрути, інтеграцію допомоги на первинному рівні та взаємодію з НСЗУ.
НСЗУ. Має забезпечити закупівлю безоплатних послуг із реабілітації та ментального здоров'я, а також у перспективі – окремих пакетів або надбудов для довгострокового відновлення й постреабілітаційного супроводу.
Мінветеранів. Має вести окремий ветеранський контур програми: психологічну допомогу ветеранам і сім'ям, адаптацію, постреабілітаційний супровід, маршрути після поранень, координацію з протезуванням, адаптивним спортом і поверненням до цивільного життя.
Мінсоцполітики. Має відповідати за психосоціальну підтримку в громаді, соціальні послуги, систему кейс-менеджменту, Центри життєстійкості, підтримку ВПО, сімей, дітей, людей похилого віку, а також за зв'язок між реабілітацією та соціальною інтеграцією.
Органи місцевого самоврядування. Мають забезпечити територіальне планування, інфраструктурну підготовку об'єктів, співфінансування, залучення місцевих надавачів, формування локальних екосистем підтримки та мапування ресурсів громади і створення мережі маршрутів між громадами.
9.Пілотний проєкт: Прикарпатський хаб відновлення
Як пілотний проєкт доцільно визначити Прикарпатський хаб, сформований у межах діяльності асоціації розвитку громад, який об'єднує громади Трускавця, Борислава, Дрогобича, Східниці, Козови, Сколе, Стрия, Моршина, Гніздичева. Його перевага полягає в тому, що це не концепція «на майбутнє», а територія з уже наявною оздоровчо-рекреаційною інфраструктурою, досвідом прийому великої кількості людей, діючими закладами відновлення, природними лікувальними ресурсами та логістичною доступністю.
Саме тому Прикарпатський хаб може бути не просто ще одним регіональним проєктом, а демонстраційною моделлю державної програми, де в єдиному контурі будуть поєднані:
- медична реабілітація;
- програми ментального здоров'я;
- сімейне відновлення;
- санаторно-рекреаційні програми;
- ветеранські маршрути;
- відновлення для цивільних постраждалих;
- навчання кадрів;
- збір даних про результати.
10.Що саме має передбачати програма на практиці
Програма повинна включати такі блоки.
1. Єдина карта потреб України. Необхідно на національному рівні зібрати карту потреб у довгостроковій фізичній реабілітації, психосоціальній підтримці, ментальному здоров'ї та рекреаційному відновленні. Те, що вже напрацьовано більш ніж із 700 громадами щодо потреб у реконструкції та створенні реабілітаційно-рекреаційних центрів, може стати основою для національного планування.
2. Реєстр інфраструктури відновлення. Потрібен єдиний державний реєстр закладів і територій, які можуть бути включені в систему: реабілітаційні відділення, центри ментального здоров'я, Центри життєстійкості, санаторно-курортні заклади, рекреаційні установи, центри ветеранських послуг.
3. Єдиний маршрут пацієнта / отримувача послуг. Маршрут повинен охоплювати шлях від виявлення потреби до завершення циклу відновлення: сімейний лікар / громада → спеціалізована допомога → фізична реабілітація → психосоціальна підтримка → довгострокове відновлення / рекреація → повернення в громаду.
4. Державний пакет довгострокового відновлення. Окремо варто передбачити механізм фінансування не лише гострої та ранньої реабілітації, а і більш тривалих відновлювальних програм, особливо для ветеранів, цивільних після травм, людей з ПТСР, ВПО та сімей з високим психоемоційним навантаженням.
5. Підготовка кадрів. Програма має включати навчання мультидисциплінарних команд: лікарів, психологів, психотерапевтів, соціальних працівників, фізичних терапевтів, ерготерапевтів, кейс-менеджерів, фахівців супроводу ветеранів.
6. Донорську рамку інвестицій. Необхідно визначити перелік типових проєктів для донорського фінансування: реконструкція центрів, оснащення реабілітаційних відділень, розвиток мобільних команд, цифрові сервіси моніторингу, навчання кадрів, транспорт доступності, програми для дітей, ветеранів і сімей. Умовно кажучи, міжнародний партнер має бачити не розрізнені ініціативи, а державну програму з пріоритетами, KPI і переліком готових до запуску пілотів.
11.Фінансування програми
Фінансування доцільно будувати з кількох джерел:
- державний бюджет України;
- Програма медичних гарантій НСЗУ;
- бюджетні програми Мінветеранів;
- бюджетні програми Мінсоцполітики;
- місцеві бюджети;
- міжнародна технічна допомога;
- кошти міжнародних фінансових організацій;
- спеціальні донорські фонди відновлення;
- державно-приватне партнерство для рекреаційної інфраструктури.
12.Етапи реалізації
Перший етап – 2026 рік: нормативне затвердження програми, міжвідомчий план дій, карта потреб, відбір пілотних хабів, запуск Прикарпатського хабу як демонстраційної моделі.
Другий етап – 2027–2028 роки: масштабування мережі регіональних хабів, інтеграція маршрутів МОЗ – Мінветеранів – Мінсоцполітики – громади, запуск механізмів донорського співфінансування.
Третій етап – 2029–2030 роки: включення системи довгострокового відновлення до сталої архітектури державної політики охорони здоров'я, ветеранської політики та соціальної згуртованості.
13.Очікувані результати
У разі ухвалення програми Україна отримає:
- єдину міжвідомчу систему координації відновлення людини;
- чіткий маршрут допомоги для військових, ветеранів, цивільних і сімей;
- використання вже наявного санаторно-рекреаційного потенціалу країни;
- збільшення доступності довгострокової фізичної реабілітації та послуг з ментального здоров'я;
- окремий інструмент для залучення міжнародних інвестицій у відновлення;
- мережу регіональних хабів, здатних швидко приймати великі групи населення;
- перехід від розрізнених ініціатив до системної державної політики;
- зростання соціальної стійкості населення;
- формування екосистеми підтримки;
- зменшення стигматизації психічного здоров'я;
- підвищення довіри до інституцій.
14.Стислий варіант ключового формулювання для офіційного документа
Концепція загальнодержавної програми передбачає створення єдиної інтегрованої системи довгострокової фізичної реабілітації, рекреації, психосоціальної підтримки та відновлення ментального здоров'я населення України, що базується на міжвідомчій координації Кабінету Міністрів України, ресурсах МОЗ, Мінветеранів, Мінсоцполітики, НСЗУ, органів місцевого самоврядування та потенціалі діючих оздоровчо-рекреаційних регіонів. Пілотною моделлю пропонується визначити Прикарпатський хаб як територію швидкого запуску, що вже має готову інфраструктурну, кадрову та логістичну основу для надання комплексних послуг з відновлення.
Програма переходить від моделі «надання послуг» до моделі «формування стійкості», де ключовим результатом є здатність людини та громади самостійно відновлюватися, адаптуватися та розвиватися після криз.
¹ csgard.sumdu.edu.ua/wp-content/uploads/2026/01/...Стійкість.pdf
² unicef.org/ukraine/reports/mental-health-and-psychosocial-support
³ documents.worldbank.org
⁴ who.int/publications/i/item/WHO-EURO-2022-5509-45231-64868
⁵ iom.int/resources/ukraine-internal-displacement-report-general-population-survey